В Перинатальному центрі міста Києва відбулася особлива виписка — додому поїхав маленький Гордійчик, син військовослужбовців, якого мама-бойовий медик виносила буквально між бойовими завданнями.

Історія його батьків — це історія кохання, народженого війною. Знайомство мами й тата відбулося на другий день повномасштабного вторгнення. Тато служить в інженерних військах, мама добровільно стала бойовим медиком.Одружилися вони між ротаціями.
Уся вагітність Вікторії минала на бойових позиціях на Донеччині. Жінка зізнається: її підтримувало внутрішнє переконання, що вона несе важливу місію — дати життя новій людині, новому українцю. Вона була впевнена в такий час: народиться син.
Вагітність Вікторіі спостерігали в Перинатального центрі міста Києва. Під час обстежень була виявлена патологія вагітності, що потребувала постійного медичного нагляду. Понад місяць Вікторія провела у стінах центру під опікою акушер-гінекологів.
Хлопчик-поспішайко, якого батьки назвали Гордійчиком, народився раніше запланованого терміну. Деякий і час перебував під наглядом неонатологів перинатального центру.
Мама зізнається, що не очікувала такого рівня комфорту й якості медичних послуг у державному закладі. Увесь час вона відчувала щиру підтримку лікарів і медичних сестер, бережне та привітне ставлення. Тут Вікторія познайомилася й подружилася з іншими вагітними, а згодом навіть створила неформальну «групу підтримки» між дівчатами — разом вони вчилися тримати бойовий дух і не втрачати надію. Це була справжня атмосфера жіночого лідерства та взаємного наставництва.
Чоловік Вікторії, який приїхав із військової служби на час пологів, з приємним подивом відзначив, що в Перинатальному центрі створені всі умови для активної участі батька в догляді за дитиною. Це дало змогу відчути сімейний затишок і бути повноцінним партнером для дружини в перші дні життя сина.
Історія маленького Гордійчика — це ще одне підтвердження того, що навіть у найважчі часи війни українці обирають життя, любов і майбутнє.